Чого ми очікуємо від людей?

Exemple

Чого ми очікуємо від людей?

Чого ми очікуємо від людей?

 Нажаль, ми надто часто очікуємо від оточуючих нас людей того, щоб вони поводили себе так, як ми вважаємо за правильне та належне.

Проте, у Господа Ісуса Христа не було марних ілюзій щодо людської плотської сутності. Тому і сподівання у Нього були мінімальними. Ісус «їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, – бо знав Сам, що в людині було» (Івана 2:24–25). Йому не потрібні були чиїсь роз’яснення про людську природу адже хто, як не Він, знає, що у кого на душі. Йому відомо про те, що людина вражена гріхом настільки, що вона чинить речі, які ненавидить (Римлян 7:15; Галатів 5:17).

Звідки ж у нас такі високі вимоги до наших ближніх? Чому ми очікуємо від людей добра, якщо у них не має сили його чинити? (Римлян 7:18). Якщо Бог ще не розпочав свою працю в людині, то будь-яка вимогливість є марною. Але навіть якщо вже розпочав і в людині живе Дух Святий – то будьмо вимогливими спершу до себе (1 Коринтян 10:12), а іншим даймо можливість самостійно відповідати за себе перед Богом (Римлян 14:12).

Церква – це немов лікарня, в якій є люди з різними стадіями духовного захворювання, що досягли неоднакового рівня зцілення. Одні, здавалося б, здатні вже бігати, проте на практиці виявляється, що вони ледве ходять і їм необхідні милиці. Вони, можливо, вже давно в церкві, але поки що не досягли належної духовної зрілості. До них необхідно відноситись як до тих, хто потребує опіки й уваги. Бо Господь хоче, щоб ми виявляли їм честь і дбали про них (1 Коринтян 12:24–26).

 Тому не будемо надто вимогливими до наших ближніх. Не потрібно переоцінювати людські можливості, щоб потім гірко розчаровуватись у людях. До того ж у нас особистих гріхів, які заслуговують на осуд, ні на крихту не менше, аніж у брата чи сестри. Пам’ятаймо про колоду у власному оці, щоб не вказувати на заскалку в оці ближнього. А до слабкостей інших будьмо більш терпимими, як і Господь терпимий до нас. Прощаймо іншим недоліки їхні, бо Господь простив нам наші (Ефесян 4:32).